У далекій прекрасній країні, де тиша звучить, як найчарівніша музика, а повітря солодше за мед, розкинулося Чарівне Озеро.

Над лазуровою гладдю води на тонких міцних стеблинах щоранку розкривалися, вітаючи Світ і один одного, прекрасні лотоси.

Кожен з них був неповторний і по-своєму розкішний. Лотоси були білі, рожеві, жовті, і навіть червоні та блакитні. Чарівне Озеро залюбки віддзеркалювало їх у своїх водах.

У призначений час на Озері відбулася така історія… 

Прекрасний білосніжний Великий Лотос завів розмову з малюками-насінинками, які визріли у коробочці в середині квітки:

«Любі мої дітки! Ось ви й стали зовсім дорослими. Настав час вирушати в дорогу. Вас чекає складна й небезпечна подорож, наприкінці якої кожен з вас зможе стати таким прекрасним, як усі мешканці нашого Світу. Але пройти весь шлях і повернутися додому зможуть не всі. Слухайте мене уважно. Те, що я скажу, передавалося з покоління в покоління».

Насінинки-лотоси слухали слова Великого Лотоса затамувавши дух. 

А він говорив далі: «У кожному з вас приховано Три Безцінні Скарби. Якщо у хвилину небезпеки ви згадаєте про них, то зможете витримати будь-яке випробування.  
У таємничій давній книзі ці Скарби записано так

ІСТИНА

ДОБРОТА

ТЕРПІННЯ

На світі немає такої ситуації, з якої вони не допомогли б вибратися. Слухайте мене дуже уважно...» — і Великий Лотос пошепки дав останні настанови малюками-насінинкам.

На завершення він сказав: «Я вірю в кожного з вас і чекатиму вас удома, на поверхні Чарівного Озера». 

Увечері коробочка схилилася над водою, і всі насінинки з неї висипалися у воду Чарівного Озера. Одна з насінинок поспішала більше за інших.

Вона весь час дивувалася: «Чому Великий Лотос сказав, що шлях буде складним, адже вода чиста й прозора, навіть Сонце видно». Маленька Насінинка була надто недосвідчена й зовсім не знала, що падати вниз набагато легше, ніж підійматися вгору.

Чим глибше занурювалася Насінинка, тим темнішою ставала вода, аж поки мало не повністю змішалася з брудом та мулом. «Ой-ой-ой! — закричала Насінинка. — Тут майже нічого не видно!» Вона спускалася в багно дедалі глибше й глибше… І ось, вона зупинилася. Від страху Насінинка навіть зажмурилася. 

Коли через деякий час вона все ж таки наважилася розплющити одне, а потім і друге око, то навколо зовсім нічого не було видно. «Ну, і куди тепер іти, де мій дім, як же я повернуся?» Ніби у відповідь на своє запитання, Насінинка почула дивні плямкальні звуки. Дуже швидко наближалося щось темне й довге.

Незабаром Насінинка змогла розгледіти істоту, схожу на величезного крокодила, тіло якого було вкрите шипами. На спині чудовиська було написано його ім'я, проте у темряві нічого неможливо було прочитати. «Маленька Насінинко, — рипучим голосом промовила істота, — я чекав на тебе. Тут ти почнеш нове життя, і я готовий дати тобі цінну пораду. 

У житті бувають різні ситуації. Іноді хтось може тебе випадково штовхнути, адже в нас тут дуже темно. Або через поганий настрій, — а в жителів нашого Світу він майже завжди поганий, — сказати образливі слова. У жодному разі не залишай це без кари! Кривдникові дай відповідь подвійну, потрійну. Стукни як слід, щоби й інші стереглися!» Загадкова істота й далі говорила своїм рипучим голосом.

Налякана маленька Насінинка подумала: «Можливо, так і треба? Інакше як можна вижити в такому жахливому місці?» Та раптом Насінинка згадала слова Великого Лотоса, які ми так і не почули, і стала міркувати: «Якщо я виконуватиму поради чудовиська, то навіки залишусь у цьому брудному місці й буду такою самою жахливою!» 

А чудовисько повільно наближалося.

Якби Насінинка прийняла хоча б одне з його повчань, то крокодил мав би повне право відкусити від неї шматочок: у цьому світі ніхто нічого не давав безкорисливо, навіть пораду. Якби вона послухалася чудовиська, то не змогла б повернутися додому й перетворитися на прекрасну квітку над Чарівним Озером.

«З усякої ситуації є вихід! З усякої ситуації є вихід!» — повторювала Насінинка.

І раптом вона згадала про Скарби. 

Це й був головний секрет Великого Лотоса — завжди пам'ятати, що глибоко в тобі є Три світозарні могутні Скарби:

ІСТИНА

ДОБРОТА

ТЕРПІННЯ

У мить небезпеки потрібне і найдієвіше прийде на допомогу.  
І тут сталося диво! Щойно Насінинка не схотіла погоджуватися зі злими порадами, як її огорнуло веселкове сяйво, і ДОБРОТА, немов яскрава зірка, розсвітила все навколо.

Насінинка встигла прочитати на спині чудовиська його ім'я — "Зло".

Потужна сила, як на величезній гойдалці, підкинула крихітку вгору.  

Коли сяйво поступово згасло, Насінинка побачила зовсім інший світ. Світ Непроглядного Мороку залишився далеко внизу, а навкруги розкинувся Темно-Сірий Світ.

Тут було світліше й легше дихалося.

Насінинка озирнулася й помітила: «У мене з'явилися дві пелюстки! Ура! Я перетворююся на справжню квітку!»

Та радіти було ще рано...  

Із сірості назустріч наближалася пухирчата слизька жаба. Вона обережно переступала величезними перетинчастими лапами й щось буркотіла. «Вітаю тебе в нашому Світі! — промимрила жаба. — Правила в нас тут прості. Кожен сам за себе. Нікому не допомагати. Попри все захищати тільки свої інтереси. А для цього можна й збрехати. Накоїв що-небудь — звали на іншого. Ділиш солодощі — діли по-сірому: собі — п'ять, іншому — одну».

Широко розплющеними очима Насінинка дивилася на істоту, що говорила дивні речі. Це так відрізнялося від того, чого навчав їх Великий Лотос на поверхні Чарівного Озера! 

Цього разу рятівна думка про Три Скарби виникла швидше, адже залишатись у Темно-Сірому Світі, жити за його правилами й бути схожою на його мешканців Насінинка не збиралася. Тієї ж миті яскрава зірка ІСТИНА огорнула Насінинку захисним покривалом та із силою виштовхнула нагору.  
Тільки й встигла вона прочитати на жаб’ячій спині — "Брехня".

І ось наша мандрівниця опинилася в Каламутному Світі, де радісно заворушила всіма шістьма пелюстками! Так-так, тепер їх стало втричі більше! Адже з кожною перемогою Насінинка зростала й міцніла. Десь високо світило Сонце, і його проміння ледь-ледь пробивалося сюди.

Та випробування ще не закінчилися… 

Огидний черв'як, схожий на товсту змію, з’явився вдалині. Він поволі повз, придивляючись і вивчаючи крихітного Лотоса, ніби хотів зрозуміти, де у нього слабке місце. Черв'як був хитріший від мешканців Світу Непроглядного Мороку й Темно-Сірого Світу, хоч і слабший. Голос у нього був вкрадливий і ніби заколисував: «Тобі пощастило, Маленький Лотосе, — тепер ти по праву можеш так називатися. У нашому світі спокійно, тут немає вітру, не так уже й темно. Правила тут прості й приємні.

По-перше, якщо нічого не хочеться робити, то й не треба — ні вчитися, ні старатися; будь-які труднощі обходь стороною.

По-друге, нам не потрібні друзі, інакше іноді доведеться терпіти їхній поганий настрій, допомагати у важких ситуаціях. 

По-третє, якщо хтось скаже щось неприємне, не стримуйся — кажи найгірше, що спадає на думку».

Насінинка подумала: «Звичайно, заманливо постійно байдикувати й не докладати зусиль, але ж так не дізнаєшся нічого цікавого й нічого не навчишся. І до того ж кожнісінький день нудьгувати на самоті — це так жахливо! Ні-ні-ні! Я маю все, щоби вибратись із цього каламутного, тьмяного світу!»

Крихітка-лотос не помилилася — третій Скарб завжди був готовий прийти на допомогу. Зірка ТЕРПІННЯ стрімко зростала в серці, аж поки її сяйво перламутровою сферою не огорнуло маля, а потім почало повільно підіймати вгору. 

Черв'як на ймення "Лінь" швидко зменшувався в розмірах, поки й зовсім не зник далеко внизу.

Сонячне світло ставало все яскравішим і яскравішим, а вода навкруги все прозорішою і прозорішою.  
Сяйво поступово згасло, але тепер юній Квітці вже не потрібна була чиясь допомога.  
Вона зміцніла, і стебло, що її підтримувало, росло дедалі скоріше й упевненіше.

Далеко внизу залишився Світ Непроглядного Мороку, а також Темно-Сірий і Каламутний Світи.  
Прозорий Світ було проходити легко й приємно, адже лагідне Сонце прогріло й освітило його золотавими променями.

І ось межу між водою і повітрям пройдено. Юна Квітка, яка ще вчора була Насінинкою, виринула на поверхню Чарівного Озера. 

«Ласкаво просимо додому! —  
це був голос Великого Лотоса, того, кого понад усе весь цей час бракувало юній мандрівниці, однак чию незриму підтримку вона завжди відчувала. — Тепер ти стала сильною і прекрасною і зможеш підтримувати інших своєю силою і радувати досконалістю краси».

Юна Квітка поглянула на своє віддзеркалення... і побачила чудовий лотос із сяйливими прозорими пелюстками.

А навколо з-під води то тут, то там з'являлися такі ж, як і вона, розкішні лотоси. Кожен пройшов свій шлях і приніс власну неповторну красу.

Якщо придивитися уважно, то всі вони з надією дивляться на ТЕБЕ й ніби хочуть сказати:

Добре пройди СВІЙ шлях!